Кінезіотейпування

Кінезіотейпування (або кінезіологічне тейпування) — це допоміжний метод, який використовується у фізичній реабілітації. Під час процедури на шкіру наклеюють спеціальні еластичні бавовняні стрічки — тейпи. Вони не обмежують рухів, добре повторюють рухи тіла та можуть залишатися на шкірі кілька днів.

На відміну від жорстких пов’язок або ортезів, тейпи не фіксують суглоб повністю. Їхнє завдання — підтримати тканини, зменшити перевантаження окремих м’язів, покращити місцевий кровообіг і допомогти тілу ефективніше відновлюватися.

Кінезіотейпування не є самостійним методом лікування. Найкращі результати воно демонструє як частина комплексної реабілітації разом із кінезітерапією, лікувальними вправами та іншими методами, які підбирає фізичний терапевт.

Попри свою простоту, тейпи працюють завдяки природним фізіологічним механізмам. Після наклеювання вони делікатно взаємодіють зі шкірою та поверхневими тканинами, не обмежуючи природної рухливості.

Під час руху тейп м’яко піднімає верхні шари шкіри, завдяки чому зменшується тиск на тканини, покращується мікроциркуляція крові та лімфи, а також знижується подразнення больових рецепторів. Це сприяє зменшенню набряку, дискомфорту та створює кращі умови для відновлення.

Ще одна важлива функція тейпа — покращення пропріоцепції, тобто здатності тіла відчувати положення своїх частин у просторі. Завдяки цьому людині легше контролювати рухи, а м’язи працюють більш узгоджено.

Ефективність тейпування значною мірою залежить від правильно підібраної техніки. Саме тому важливо, щоб процедуру виконував спеціаліст, який добре знає анатомію та розуміє, яку проблему необхідно вирішити.

Кінезіотейпування застосовується при різних захворюваннях і станах опорно-рухового апарату, коли необхідно підтримати процес відновлення або зменшити навантаження на окремі структури.

Найчастіше тейпування призначають при:

• болю у шийному, грудному або поперековому відділах хребта;
• остеохондрозі;
• протрузіях і міжхребцевих грижах;
• сколіозі;
• артрозі;
• болю у плечовому, колінному чи кульшовому суглобах;
• розтягненнях м’язів і зв’язок;
• спортивних травмах;
• набряках і гематомах;
• відновленні після травм або операцій.

У кожному випадку фізичний терапевт визначає, чи буде кінезіологічне тейпування доцільним і яку задачу воно має виконувати: зменшити біль, підтримати суглоб, покращити лімфовідтік або допомогти контролювати рух.

Хоча кінезіотейпування є безпечним методом, у деяких випадках його застосування може бути тимчасово обмеженим.

До основних протипоказань належать:

• пошкодження або відкриті рани на шкірі;
• гострі інфекційні захворювання;
• індивідуальна непереносимість клею або матеріалу тейпа;
• окремі шкірні захворювання в місці наклеювання;
• стани, при яких рішення про застосування тейпування має приймати лікар.

Перед процедурою спеціаліст обов’язково оцінює стан пацієнта та переконується у відсутності протипоказань.